https://www.epravda.com.ua/images/logo01.gif Економічна правда https://www.epravda.com.ua Економічна правда https://www.epravda.com.ua Круглий стіл по сквіз-ауту: як припинити грабіж олігархами українців http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/25/636378/ support@epravda.com.ua (Економічна правда) Колонки Wed, 25 Apr 2018 20:30:48 +0300 Есть идея в этой статье пойти апофатическим путём. Путём отрицания непригодных форм круглого стола, как формы реализации гражданской инициативы.

Последние слушания и обсуждения, которые проводились по очень спорным и даже скандальным законопроектам, были воплощением того, как не надо проводить такие мероприятия. Потому, достаточно просто рассмотреть пару примеров и сделать выводы.

Как нельзя проводить "круглый стол"

Апофеозом циничного вайпа от конгломерата чиновников НКЦБФР и депутатов можно считать проведение так называемого "круглого стола" "Публичность акционерных обществ: новое содержание, новые перспективы" 6 ноября прошлого года.

К тому времени было повторное решение о поддержке законопроекта, о котором говорилось в этой колонке, финансовым комитетом ВР, и до голосования оставались считанные дни.

Мероприятие было призвано дать "выпустить пар" всем, кто понимал, что этот закон пришёл убить остатки открытости АО, которые были заложены во время приватизации, когда с простым народом поделились крохами. Но, не смотря на недовольство, никого мнение народа не интересовало.

То, что этот круглый стол был пустышкой, говорило и то, что львиную долю времени выступали сидевшие в президиуме, а единственный депутат Павел Ризаненко, спустя небольшой промежуток времени после своего слова, встал и ушёл. Жест был более чем красноречивый.

Если бы круглый стол мог реально повлиять на законопроект, в котором львиная доля предложений была от НКЦБФР, которые шли от его имени, то он бы сидел бы до конца, и защищал бы свои "новации". Но он понимал, что это мероприятие "для галочки".

Нельзя допускать превращения круглого стола в нью-партсобрание. Когда в президиуме, а совсем не за общим столом, сидят чиновники и депутаты, которые, по сути, ведут "собрание". Когда на их уровне уже все давно решено. Именно так и выглядело мероприятие в ноябре.

Но даже тот круглый стол, который состоялся 22 мая (на полгода ранее), тоже проводился с президиумом для чиновников различных структур и депутатов.

Остальные сидели вроде бы как за столом, но 70% выделенного времени вынуждены были слушать речи различных "партайгеноссе", а ещё 20% времени нужно было выслушивать их длинные комментарии на заданные вопросы.

Крайне недемократичная обстановка сопровождалась предоставлением слова в первую очередь самым известным модератору участникам. Я с большой настойчивостью тогда добился слова. И, как и положено не "своим", в самом конце, когда почти все чиновники и депутаты разошлись.

Ведь ушедшие уже тогда понимали, что это круглый стол ни на что не влияет. Но даже при таком раскладе, один мой вопрос просто проигнорировали, а по другому - предмет в ответе сместили в другую плоскость проблемы.

Не должны быть чиновники в президиуме. Чиновники - это ставленники слуг народа - депутатов, то есть слуги народа в квадрате. Но ведут они себя на мероприятиях реализации гражданского общества как господа.

Мы никак не можем вырасти из "совка", где исполнительная власть рулила всем. И даже сегодня, спустя 25 лет, у нас в корне неверное понимание сути исполнительной власти в демократической системе.

Какие выводы из этого стоит сделать?

На предстоящем круглом столе по сквиз-ауту всё должно не для "галочки".

На таком мероприятии должны быть те, кто поднимает проблему, и те, кто может её решить. Также, должны быть те, кто может поспособствовать решению проблемы, и дать ответ, почему она возникла в таких уродливых формах.

На этом круглом столе не должно быть президиума. А те, кто обычно там сидел, должны стать ответчиками, а не "предводителями дворянства" с надутыми щеками, которые прожектерскими речами и прописными истинами убивают время и "закатывают" в контекст.

Кто должен быть на круглом столе

В первую очередь должны быть профучастники фондового рынка, глубоко понимающие и реально столкнувшиеся с проблемой.

Те, кто судятся за интересы своих инвесторов и свои личные; кто делал оценки акций, и кто имеет на руках авторитетные оценочные исследования, которые свидетельствуют о несправедливой цене объявленных принудительных выкупов.

Весь рынок не надо звать. Кого это не зацепило, тот не будет заинтересованной стороной, и не станет ничего обсуждать и предлагать.

В первую очередь должны быть те, кто может прямо обратиться в Конституционный суд. Поэтому, естественно, должны быть депутаты. И не те, которые продвигали предложения олигархов и чиновников НКЦБФР. Эти будут только тормозить и саботировать процесс.

Нужны депутаты из оппозиции к нынешней власти, которые не куплены олигархами (если таковые ещё остались в стенах ВР). И которые способны понять, что НКЦБФР может быть глубоко ангажирована в своем контексте.

Именно они должны будут с этим решением института гражданского общества, и с подписями участников, обратиться к остальным депутатам с разъяснением антинародности принятого ими же закона, его воровской сути в условиях олигархической власти.

На них ляжет обязанность обратиться с представлением в Конституционный Суд с требованием как минимум приостановки действия закона, нарушающего Конституцию, и денонсации уже начатых и проведённых процедур по сквиз-ауту.

Должны быть заинтересованные юристы, которые смогут облечь сделанные предложения в строгие формы для дальнейших обращений к президенту и в Конституционный суд.

Обязательно должен быть представитель Администрации президента страны. Поскольку у нас президент в информационном плане какой-то глухонемой.

Народ грабят олигархи под прикрытием законов, которые разработали и проталкивали лоббисты из среды НКЦБФР, а он, как глава исполнительной ветки в позиции: "Моя хата скраю…".

А ведь он подписал закон нарушающий Конституцию, и имел на руках об этом вывод Главного юридического управления. Если до администрации не достучаться, то миссию доведения к сведению президента надо выполнить депутатам.

Однозначно должны быть представители USAID. Очень важно, чтобы их "великие эксперты" посмотрели, во что выливается их поддержка законодательных инициатив НКЦБФР в олигархической псевдодемократической системе.

Ведь оба круглых стола по законопроекту 5592-д, который ввёл принудительный отказ АО от статуса публичности, проводились при их безоговорочной поддержке.

Именно поддержанные законодательные новеллы и изменения в закон "Об АО", дали возможность закрыть АО, и принуждать к выкупу по ценам очень далёким от рыночных. Ощущение, что для горе-экспертов из этой организации мнение о рынке капитальных активов в Украине черпается из позиции нескольких чиновников НКЦБФР.

Что думает сам рынок, и что получили миллионы миноритариев, им совсем не интересно. Потому, крайне важно, чтобы их представитель посмотрел на плоды собственной некомпетентности в том, кому и чему была выражена поддержка.

Было бы неплохо пригласить представителя МВФ, чтобы в этой организации осознали, как у нас проходят "реформы". Стоит ли давать очередной транш стране, президент которой попирает Конституцию ради олигархов?

Стоит пригласить пострадавших миноритариев, и адвокатов, отстаивающих их интересы. Они могут оказаться поставщиками малоизвестной информации о конкретных эмитентах, а также креативных предложений, которые повысят результативность круглого стола.

Пригласить нужно журналистов экономического профиля. Журналисты нужны для донесения проблемы до гражданского общества в целом, и до отдельных пострадавших миноритариев, чтобы они тоже боролись, а не соглашались с очередным воровством олигархов с "крышей" в лице президента страны.

Можно пригласить и чиновников. Но нужны они всего лишь для того, чтобы получить представление о ситуации и её возможных проекциях.

Впрочем, они и в сами в состоянии зарегистрироваться, если захотят, конечно. Ведь на нормальном круглом столе они, в лучшем случае, будут ответчиками, а не спикерами.

Должен быть осведомлённый спикер-модератор не от депутатов, чиновников и глав различных структур, который глубоко погружён в проблему, и у которого будет заготовлен проект заранее собранных предложений и оперативно обработаны предложения, которые сгенерированы прямо во время круглого стола.

Поскольку проблему на круглый стол выносят профучастники рынка ИСИ, то и ведущий должен быть с их стороны.

Итого

На круглом столе по вопросу приостановки действия закона 1983-VIII нельзя спуститься на уровень частных проблем несправедливости цен от структур Ахметова.

Упор должен быть в первую очередь на неконституционность закона, а не всего лишь на грабительские оценки. Иначе все мы станем теми феодалами, которые от крупного захватчика защищали каждый свой замок, и проиграли. А если бы вышли общим фронтом, то могли бы выиграть.

Закон нарушает конституционные права граждан. Это должно быть отправной точкой всего обсуждения.

Можно добиться переоценки по объявленным выкупам. Но это не снимет грабежа в последующем. По самым скромным оценкам в ближайшие годы нас ждут тысячи сквиз-аутов, в которых мы получим грабёж на порядок больше уже имеющегося по факту.

Предварительные предложения были озвучены в моей предыдущей колонке на Экономической правде. Остальные, надеюсь, прозвучат на круглом столе.

]]>
http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/25/636378/
Скупий платить двічі: що ховається за дешевими сигаретами http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/25/636362/ support@epravda.com.ua (Економічна правда) Колонки Wed, 25 Apr 2018 18:52:08 +0300 Конъюнктура табачного рынка меняется каждый день.

Вчера все стремились получить прибыль и боролись за финансовые показатели вполне рыночными и цивилизованными методами.

Сегодня у некоторых игроков приоритеты изменились, и ради доли рынка они готовы жертвовать прибылью и работать в минус.

Например, на рынке есть сигареты по 17,15 грн, хотя только сумма налогов - НДС и акциз - составляют 18,5 грн.

Казалось бы, ничего страшного: время и рынок расставят все по своим местам. Однако мы находимся в ситуации, когда, с одной стороны, это наши внутренние проблемы, а с другой - проблемы всей страны. Это не преувеличение.

В 2017 году наша отрасль перечислила в бюджет Украины 50 млрд грн, а четыре ключевые игроки рынка вошли в десятку крупнейших налогоплательщиков. Непрогнозируемые колебания на этом рынке напрямую отражаются на доходах государства. Как же сохранить поступления в бюджет?

Для решения этой проблемы Минфин создал рабочую группу с участием всех производителей, ритейла и ассоциаций, которая много месяцев обсуждала все возможные варианты. Сложно вспомнить хоть один вопрос в нашей отрасли, который бы ранее так широко и тщательно обсуждался.

В результате долгих дебатов Минфин разработал сбалансированный и компромиссный законопроект о внедрении нового для Украины фискального механизма. Он позволит не допустить продаж сигарет на рынке по цене, ниже суммы себестоимости и налогов.

Механизм довольно прост. Производители сигарет декларируют максимальную розничную цену - МРЦ - на свою продукцию дважды в месяц. Если эта цена ниже ставки минимального акциза, умноженной на коэффициент 1,65, производитель обязан заплатить повышенную ставку акциза: ставка акциза х 1,4.

Первый коэффициент, 1,65, высчитан в соответствии с требованием Европейской директивы 2011/64/ЕС о доле акциза в цене сигарет. Она должна составлять 60%: 100%/60% = 1,65. Второй коэффициент определен как компенсирующий государству недополученные налоги от необоснованного снижения цены на сигареты: НДС, 5-процентный розничный акциз, частично налог на прибыль.

Сейчас точка безубыточности составляет 25,5 грн за пачку сигарет. Учитывая повышение ставок акцизного налога с 1 января 2018 года, 90% рынка давно перешагнули данный ценовой рубеж. Это легко проверить на сайте ГФС.

У предложенного фискального механизма есть неоспоримые плюсы.

Во-первых, он использовался и используется в странах ЕС, например, в Испании, и доказал свою эффективность.

Во-вторых, он полностью соответствует требованиям соглашения об ассоциации Украины с ЕС.

В-третьих, он не ограничивает ценообразование. Хочешь продавать ниже себестоимости? Пожалуйста, но заплати повышенную ставку налога.

В-четвертых, внедрение механизма будет способствовать стабильному росту тех поступлений в бюджет, которые зависят от цен. Это важно для государства.

В-пятых, он привязан к ставкам акцизного налога, применяется автоматически и исключает человеческий фактор. При любом изменении акцизных ставок сохраняется правило: акциз в цене составляет 60%. Это важно для индустрии.

Мы поддерживаем эту инициативу.

Она предотвратит необоснованные ценовые колебания на рынке и установит единые правила игры для всех. Кроме того, данная инициатива увеличит налоговые поступления в бюджет Украины на 1 млрд грн ежегодно и позволит выполнить требования соглашения об ассоциации Украины с ЕС.

]]>
http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/25/636362/
Реформа ринку електроенергії: запасний варіант http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/25/636161/ support@epravda.com.ua (Економічна правда) Колонки Wed, 25 Apr 2018 15:20:40 +0300 Рік тому Верховна Рада ухвалила закон "Про ринок електричної енергії".

Проте чергова спроба створити цивілізований ринок і гармонізувати українське законодавство з європейським, імовірно, не буде успішною.

Найбільша вада нашого ринку - надвисока концентрація, коли 92% обсягу електроенергії генерують п'ять найбільших виробників.

Фактично це монополія держави - "Укргідроенерго", "Енергоатом", "Центренерго" - та ДТЕК, яка контролює близько 80% теплової генерації.

Такий стан дозволяє основним гравцям маніпулювати цінами, адже вартість електроенергії для кінцевого споживача залежить не тільки від тарифів окремих виробників, а й від структури "енергетичного "міксу".

Так, у разі зміни принципів ціноутворення на ринку згідно з вимогами нового закону ціна електроенергії для споживачів, що мають нерівномірний графік споживання - малого та середнього бізнесу, побутового споживача - дорівнюватиме ціні "найдорожчої" генерації у біржовому сегменті ринку.

Як наслідок, ціни для таких споживачів підстрибнуть принаймні на 30%. Позитивним аспектом такого цінового коливання могло б стати оновлення основних фондів виробників, адже генеруючі потужності зношені на 80%.

До прикладу, собівартість виробництва електроенергії у світі з урахуванням капітальних витрат на нових АЕС становить 117 дол за МВт/г, вугільних ТЕС - 60-140 дол за МВт/г, газових - близько 75 дол за МВт/г.

Проте поява нових електростанцій в Україні в найближчі 10-15 років малоймовірна, бо строк окупності таких інвестицій - понад 20 років. При цьому імпортер як повноцінний конкурент вітчизняної генерації теж не може зайти на ринок до зняття низки адміністративних, економічних та технічних бар'єрів.

По-перше, необхідно об'єднати українську енергосистему з мережами європейських країн, ENTSO-E, або хоча б створити умови для імпорту через Бурштинський острів - умовну територію, де розташовані електричні мережі Бурштинської ТЕС разом з прилеглою електромережею та власними споживачами в межах Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей.

Проте успіх такої синхронізації з ЄС значною мірою залежить від вітчизняних виробників електроенергії, які не зацікавлені у появі конкурентів і можуть саботувати приведення свого обладнання у відповідність до вимог ENTSO-E.

Гравці ринку також можуть перешкоджати залученню інвестицій у нові генеруючі об'єкти шляхом ситуативного зменшення своїх цін з метою заниження розрахункових економічних показників для таких інвестицій.

Особливо - у разі встановлення нинішнім гравцям платежів на "латання" старого обладнання. Такі доплати включатимуться не до їхніх тарифів продажу кВт-год, а до тарифу на передавання, створюючи ілюзію конкурентної ціни електроенергії.

Зважаючи на це, не варто очікувати позитивного ефекту для ринку від реформи. Можливості зменшити удар по економіці від зростання цін на електроенергію є, проте вони політично непопулярні і навряд чи будуть реалізовані.

Так, обсяг дотацій населенню, що включався до промислових тарифів на електроенергію у 2016 році, становив 1,6 млрд дол. Якщо зняти це навантаження з бізнесу, ціна електроенергії для непобутових споживачів зросте на 10-12%, а для населення - майже вдвічі. На це перед виборами не підуть ні уряд, ні регулятор.

Крім того, така ситуація суттєво знижує інвестиційну привабливість України. Одним з її чинників була формула "дешева робоча сила плюс дешевий енергетичний ресурс", що відтепер нівелюється зростанням цін на електроенергію.

Низка споживачів скористається перевагами прямих договорів з виробниками електроенергії. Скоріш за все, це будуть потужні промислові підприємства та експортери електроенергії, тобто ті, хто може прогнозувати своє навантаження у довгостроковій перспективі. Усі інші відчують дію реформи на своїй кишені.

Який вихід? Реформувати ринок генерації, просто наклавши європейську кальку, не можна. Вітчизняний ринок має особливості, які необхідно враховувати.

Головними передумовами для успішної реформи в наших реаліях є посилення антимонопольних вимог до учасників ринку генерації, створення можливостей для відкриття імпорту, будівництва нової генерації й систем акумулювання.

Конкуренція на ринку електроенергії з’явиться лише за умови зміни структури власності. У Європі були прецеденти, коли за антимонопольним законодавством розділялися вертикально інтегровані компанії. На вітчизняному ринку окремими гравцями могли б стати кожна АЕС, ТЕС, ГЕС та ГАЕС.

Інакше в умовах обмеженого державного втручання чутливість ринку до цінових коливань, змов та зловживань значно посилиться, що позначатиметься на кінцевому споживачі та дискредитуватиме процес європейської інтеграції.

Філософія енергоспоживання змінюється швидше, ніж на це реагують держава та великий бізнес. З кожним стрибком цін український споживач наближатиметься до альтернативної генерації, енергоефективності та "нульового" споживання.

Майбутнє ринку - за стимулюванням енергетичної самодостатності для населення та бізнесу. Держава вже зараз заохочує встановлення сонячних панелей у приватних будинках. Вони мають фіксований "зелений" тариф та гарантованого покупця - обленерго, яке купує надлишки електроенергії.

Такий підхід повинен застосовуватися і до юридичних осіб, які встановлюють генеруючу установку до 500 кВт. Усі надлишки електроенергії - виробництво мінус споживання - мусять викуповуватися за "зеленим" тарифом без додаткового регуляторного обтяження - ліцензій та індивідуальних тарифів.

]]>
http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/25/636161/
Як розвивати пошту без державних коштів? http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/24/636325/ support@epravda.com.ua (Економічна правда) Колонки Tue, 24 Apr 2018 18:31:19 +0300 Укрпошта - це історія про величезну інфраструктурну мережу, що чверть століття існувала в паралельному всесвіті.

Тут не помітили, що навколо склалась ринкова економіка і прийшов час боротись за клієнта.

Сьогодні без інвестицій головна пошта країни не лише не зможе відновити свої позиції на ринку, а й взагалі перестане існувати.

Оновлення інфраструктури та навчання персоналу вітатись із клієнтами, нові продукти та маршрути доставки, перші комп’ютери в селах та чат-боти, закупівля сканерів штрих-кодів та контейнерів для сортування, вихід на ринок e-commerce та багато іншого - цей перелік можна ще продовжувати...

Головне, що все це доводиться робити одночасно, час на побудову пріоритетів обмежений, необхідно все і термін виконання "на вчора".

Все це було передбачено нашою інвестиційною програмою, процес реалізації якої нагадує реанімаційну палату.

При цьому кошти на відновлення життєдіяльності організму держава не надає, адже рядка "витрати на Укрпошту" в бюджеті не існує - ми інвестували 303,6 млн грн власних та запозичених на ринку коштів компанії.

Головна наша позиція - відмова від неринкових механізмів, адже лише так можливо збільшувати доходи. Державна чи приватна компанія - для ринку це неважливо і всі мають дотримуватись правил гри або зникати.

Відтак ми почали з найбільш непопулярного - змінювати тарифи. Вартість більшості послуг, що надавались Укрпоштою, не переглядались багато років та були нерентабельними.

Наприклад, послугу доставки друкованої преси за передплатою можна сміливо назвати благодійною діяльністю головної пошти країни.

Цей продукт працював в мінус для компанії, але ніхто не розбирався у чому справа.

Ми й досі не вивели тариф цієї доставки на рівень собівартості та отримали близько 100 млн грн збитку від цієї діяльності в 2017 році. Поступове зростання тарифу на доставку дозволить мінімізувати ці витрати в майбутньому.

Уже минулого року завдяки перегляду тарифів на 38,5% зросли доходи по письмовій кореспонденції.

Також зміна тарифів частково вплинула на зростання доходів від посилочної продукції, вони зросли на 37%, але вагомим фактором стало покращення сервісу та зростання швидкості доставок, а відтак й обсяги відправлень в натуральних одиницях.

Слід зазначити, що тарифи Укрпошти й досі залишаються найбільш доступними та соціально орієнтованими на ринку.

В іншому сегменті роботи компанії також відбулись зміни - за рахунок перегляду умов співпраці з постачальниками товарів в частині підвищення комісійної винагороди та оптимізації цього напрямку діяльності на 39,3% зросли доходи від роздрібної торгівлі.

Загалом зростання доходів компанії спостерігається майже по всіх послугах через якісні позитивні зміни в діяльності.

При цьому витрати Укрпошти стрімко зростають.

Укрпошта - одна з найбільших вітчизняних компаній-роботодавців, тут працює 73 тисячі працівників.

З 1 січня 2017 року відбулось підвищення мінімального рівня заробітної плати до рівня 3200 грн. Разом з цим почали діяти нові правила нарахування ЄСВ.

Оскільки в Укрпошті в селах незначні об’єми бізнесу і значна частина персоналу працює на умовах неповної зайнятості, а нарахування здійснюються на розмір мінімалки - маємо непропорційне збільшення відрахувань.

Історично працівники пошти отримували найнижчу зарплату в країні - наше завдання поступово привести її до ринкового рівня, одночасно забезпечивши зростання продуктивності праці надшвидкими темпами.

В середньому заробітна плата виробничого персоналу на підприємстві за минулий рік зросла на 37,5%, а фонд оплати праці з нарахуваннями зріс на 1,12 млрд грн. Частка фонду оплати праці в загальних витратах компанії становить 74%.

Зрозуміло, що таку ситуацію потрібно змінювати. І це не можливо робити без інвестицій в інфраструктуру.

Для нас таке стрімке збільшення фонду оплати праці стало викликом, але завдяки зростанню обсягів бізнесу та проактивному перегляду тарифів на регульовані послуги ми майже перекрили витратну частину.

Для порівняння - у І кварталі 2017 року збитки становили 238,1 млн грн, а вже в IV кварталі 212,8 млн ми отримали прибутку.

Крім того, збільшення обсягів надання послуг потребували значних витрат: оновлення автопарку - закупили машин більше, ніж за останні 5 років; придбали нову оргтехніку; почали оновлення існуючих відділень та відкриваємо нові.

Діяльність на ринкових засадах дозволяє розпочати залучення ефективного персоналу та впровадження якісних та актуальних для споживача продуктів, при цьому ж непродуктивний персонал відсіюється, так само як і нерентабельні напрямки роботи.

Без інвестицій у людей та інфраструктуру сьогодні Укрпошта навряд чи зможе заробляти завтра.

]]>
http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/24/636325/
Пенсійна реформа: чому перехід до накопичувальної системи неминучий http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/24/636314/ support@epravda.com.ua (Економічна правда) Колонки Tue, 24 Apr 2018 16:12:55 +0300 Питання реформування пенсійної системи - одне з найскладніших, оскільки тягар не забезпечених накопиченнями пенсійних виплат є важким для нашої економіки.

Це не суто українська проблема, це загальна біда будь-якої солідарної пенсійної системи, але у нас до її розв'язання підходять не з того боку.

Пенсійна система - це сфера інвестиційного менеджменту, тому надати рішення можуть лише кваліфіковані інвестиційні менеджери.

Депутати і міністри не мають необхідної кваліфікації. Лише особи із сертифікатом CFA - Chartered Financial Analyst - або випускники п'яти-шести найкращих світових програм Master in Finance можуть ухвалювати рішення з цього приводу.

Обґрунтувати це просто. За даними дослідження Trends in Asset Management, активи пенсійних фондів у 2013 році становили 30 трлн дол, а самі пенсійні фонди є найбільшою категорією власників активів - 37% світових активів в управлінні.

30 трлн дол - це у 163 рази більше, ніж ВВП України у 2013 році, або у 340 разів більше за видатки бюджету України за 2013 рік. Більш свіже дослідження Asset & Wealth Management Revolution від PwC за 2016 рік оцінює активи пенсійних фондів 38,3 трлн дол, що становить 45,1% світових активів в управлінні.

Масштаби ухвалення рішень депутатами чи урядовцями України не дозволяють їм набути належної кваліфікації щодо побудови пенсійної системи, якщо тільки вони не отримали провідну західну освіту. Наразі у нашому уряді таких людей нема.

У некомпетентних осіб виникає хибна ідея надбудувати накопичувальну систему над солідарною. Що таке солідарна система? Це схема Понці, по-нашому - МММ. Поточні вкладники несуть свої гроші, які відразу ж виплачуються пенсіонерам.

Єдина відмінність від МММ у тому, що МММ обіцяла велику дохідність, тому потребувала швидкого зростання піраміди. Піраміда пенсійної системи зростає не так швидко, оскільки дохідність не забезпечує, але зміни демографічної структури призводять до повільного зростання аналогу піраміди. Відношення кількості пенсіонерів до працівників зростає, а збільшити тягар відрахувань уже неможливо.

У підсумку, підвищують пенсійний вік, але це лише боротьба з наслідками.

У чому полягає проблема солідарної пенсійної системи? Майбутні пенсійні зобов'язання, які виникають у державного пенсійного фонду перед працівниками, не забезпечені пенсійними активами. Єдиний вихід - відповідність пенсійних активів пенсійним зобов'язанням. А що таке пенсійні активи? Це і є накопичення.

Візьмімо приклад правильного пенсійного фонду - фонду CalPERS, який управляє пенсійними накопиченнями бюджетників Каліфорнії.

Його активи становлять 302 млрд дол. Вони приносять інвестиційний дохід, який є основним джерелом виплати пенсій. 62% виплат здійснюються завдяки цьому доходу, а 38% - власне вкладеними коштами. Тобто пенсіонери отримують з фонду набагато більше, ніж вклали в нього. Розгляньмо простий приклад.

Особа протягом 40 років трудового життя робить пенсійні внески по 1 тис грошових одиниць щомісяця у постійних цінах, тобто реальний розмір вкладень буде більшим на коефіцієнт інфляції. Скільки можуть нагромадити система без інвестування, тобто солідарна, і система з інвестуванням пенсійних коштів?

Без інвестування у постійних цінах матимемо 480 тис грошових одиниць, з інвестуванням за реальною ставкою 5% - 1 526 тис грошових одиниць.

Таким чином, накопичувальна система дозволяє сформувати утричі більше активів, ніж система без інвестування. Якщо взяти всю суму накопичених активів, то 31,5% становлять пенсійні внески, а 68,5% - інвестиційна доходність.

У фонду CalPERS ця складова дещо нижча, але якщо припустити реальну інвестиційну дохідність 4,2%, то отримаємо співвідношення 38% на 62%.

Є два типи правильних пенсійних фондів.

Перший зветься DC - Defined Contribution. Такі фонди прості: кожен вкладник має свій рахунок, переказує на нього кошти, або це робить його працедавець. Кошти інвестує менеджмент фонду, а всі зароблені гроші додаються до рахунку.

На кожен момент часу кожен вкладник знає розмір власних накопичень. Він може сам вирішувати, скільки робити відрахувань, коли виходити на пенсію, який розмір щомісячної виплати отримувати в межах залишку на рахунку.

Крім того, вкладники можуть обирати інвестиційну політику: більш ризиковану, коли є шанс більше заробити, або менш ризиковану, щоб не втратити.

DC-фонди найбільш прозорі. Вони надають вкладникові найбільшу свободу, але є ризик інвестування. Інвестиційна дохідність, якщо не вкладати у гарантовані облігації, може бути від'ємною. Є ризик пережити накопичення, тобто прожити так довго, що всі заплановані накопичення будуть витрачені і не буде на що жити.

Другий тип фондів зветься DB - Defined Benefit. Ці фонди будувалися так, щоб подолати останній недолік. Вони гарантували вкладникам сплату визначеного розміру пенсії до кінця життя. Більше того, цей розмір визначався за формулою залежно від розміру оплати праці у передпенсійні роки. Тобто нема інвестиційного ризику. Як таке можливе? Насправді DB-фонди потребують низки припущень.

По-перше - щодо середньої тривалості життя. Це дозволяє їм знати, скільки триватимуть виплати. Тут також потрібно фіксувати рік виходу на пенсію.

По-друге - щодо темпів зростання середньої оплати праці. Це дозволяє фондам прогнозувати розмір пенсії, бо зараз вони знають лише поточний рівень оплати.

По-третє - щодо середньої інвестиційної дохідності. Це дозволяє визначати, скільки фонд заробить інвестиційного доходу за строк до виходу особи на пенсію.

Знаючи розмір пенсійних зобов'язань і середню дохідність інвестицій, фонд може підрахувати розмір відрахувань кожної особи, який дозволить сформувати пенсійні активи, вартість яких відповідатиме вартості пенсійних зобов'язань.

Отже, вкладники DB-фондів не стикаються з такими ризиками, як вкладники DC-фондів. Проте вони не можуть обирати розмір власних відрахувань, вік виходу на пенсію, розмір пенсійних виплат та інвестиційну політику.

CalPERS є прикладом DB-фонду. З 1960-х років до 2000-х років вважалося, що переваги DB-фондів пересилюють їх складність, тому DC-фонди були у меншості.

Останніми ж роками виявилося, що велика кількість припущень, яких потребують DB-фонди, у першу чергу, припущення щодо розміру інвестиційної дохідності, призводять до ризику невідповідності пенсійних активів пенсійним зобов'язанням.

У дослідженні Pensions at Glance 2017 сказано, що у США DB-фонди в середньому мають активи, які покривають до 70% зобов'язань. Тобто вони не можуть належним чином їх виконувати без докапіталізації. З цієї точки зору DC-фонди більш чесні і прозорі, бо у них розмір зобов'язань завжди дорівнює розміру активів.

Таким чином, майбутня пенсійна система України повинна мати лише накопичувальний компонент у вигляді DC-фондів та DB-фондів, але DC-фонди є рекомендованими через більш чесний та прозорий формат їхньої структури.

]]>
http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/24/636314/
Електронна торгівля біопаливом: можливості для України http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/24/636278/ support@epravda.com.ua (Економічна правда) Колонки Tue, 24 Apr 2018 09:07:12 +0300 На ринку біопалива в Україні є низка проблем, які потребують негайного розв'язання.

Так, нестабільність цін на цей товар негативно впливає на роботу існуючих та появу нових генеруючих об'єктів.

Ціни на дрова, пелети, тріску та інші види твердого біопалива можуть різнитися в різних областях у кілька разів.

Ціна на біопаливо в межах одного регіону теж може коливатися залежно від сезону та ціни на газ, іноді без очевидних причин.

Гальмує розвиток біоенергетичних проектів ненадійність постачання біопалива. Зокрема, не раз були випадки, коли з вини виробника чи постачальника зривається поставка біопалива, у зв'язку з чим споживач змушений шукати заміну за будь-яку ціну, щоб виробництво на його об'єкті не зупинилося.

Сумнівною залишається якість біопалива. Виробники застосовують власні технічні умови, а європейські стандарти використовують частково. Буває, що виробник твердого біопалива не може знайти ринки збуту для своєї продукції, тоді як споживач із сусіднього району не може знайти постачальника біопалива.

Це свідчить про те, що ринок біопалива розвивається стихійно і потребує змін.

Як організувати ринок

Механізмом організації ринку біопалива повинна стати єдина електронна платформа, де торгуватимуть виробники та споживачі. Велика кількість учасників породжуватиме значну конкуренцію, що повинно знизити та вирівняти ціни.

Країни ЄС мають досвід організації ринку біопалива за допомогою електронних платформ. Зокрема, Литва у 2012 році відкрила біржу біопалива Baltpool. Частка біомаси, придбаної через неї, зросла з 1% у 2013 році до 86% у 2016 році.

Після створення біржі ринок біомаси в Литві почав функціонувати більш ефективно та прозоро. Вартість біомаси знизилася до 40% у 2015 році порівняно з 2012 роком, а різниця у ціні між сусідніми районами майже зникла.

Протягом 2014-2016 років середня вартість біомаси на біржі Baltpool становила на 5-15% нижче ціни біомаси, придбаної поза біржею. Крім того, збільшилася кількість постачальників завдяки легкому доступу до торгівлі на біржі.

Аналогічну платформу, Biomass Pool, відкрили в Данії у 2018 році. Обсяг споживання деревної тріски в цій країні становить 4 млн тонн, а через Biomass Pool очікується оборот до 100 тис тонн вже у 2018 році.

Позитивним прикладом організації торгівлі біопаливом є біржа біомаси Graceful Globe. Це електронний майданчик, призначений для B2B-торгівлі між споживачами, виробниками та оптовими продавцями біомаси з усього світу.

Торгівля на цій біржі здійснюється через онлайн-аукціони на анонімній основі. Учасники можуть подавати заявки на продаж та купівлю в будь-який час.

Схожа біржа, Minneapolis Biomass Exchange, з 2009 року діє у США. Вона пропонує угоди на купівлю, перевірку якості, систему онлайн-трансакцій, логістичні послуги.

Застосування аналогічної системи в Україні мусить враховувати місцеві особливості.

Зокрема, на згаданих платформах торгують в основному деревним біопаливом. В Україні ж очікується, що у 2025 році аграрна біомаса перевищить 50% загального обсягу споживання твердого біопалива. Відповідно, у системі електронної торгівлі необхідно передбачити можливість торгівлі аграрною біомасою.

Крім того, з часом до переліку видів біопалива, торгувати якими будуть через електронну платформу, можуть включити рідкі і газоподібні види біопалива.

У будь-якому випадку торгівля повинна вестися згідно з класами якості, що будуть визначені внутрішніми документами системи електронної торгівлі з орієнтиром на європейські стандарти. Роботу платформи забезпечуватиме оператор.

На оператора буде покладена низка обов'язків: забезпечення рівних умов для здійснення електронної торгівлі, підготовка звіту про діяльність оператора включно з інформацією про середні ціни в областях, безплатне надання інформації щодо системи учасникам торгівлі та іншим зацікавленим особам.

Крім того, задля уникнення конфлікту інтересів оператор не матиме права здійснювати діяльність, пов'язану з використанням біопалива. Оскільки оператор виступатиме своєрідним монополістом при здійсненні торгівлі біопаливом, ціни на його послуги будуть визначатися на основі спеціальної методики.

Методику визначення граничної ціни на послуги оператора повинен затверджувати державний орган, який регулюватиме електронну торгівлю біопаливом.

Такі повноваження можуть виконувати Держенергоефективності як орган, що реалізує державну політику у сфері відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, або НКРЕКП як орган, що регулює діяльність суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Питання визначення інституції, на яку будуть покладені повноваження регулювати електронну торгівлю біопаливом, потребує додаткових обговорень.

Оператора необхідно обирати за результатом тендеру. Відбір здійснюватиметься за низкою критеріїв, серед яких - наявність технічних засобів, засобів зв'язку та програмного забезпечення, досвід електронної торгівлі біопаливом чи іншими ресурсами. Детальний порядок відбору оператора визначить спеціальний акт.

Як забезпечити попит і пропозицію

Для наповнення системи електронної торгівлі біопаливом угодами пропонується передбачити обов'язок торгувати через неї для окремих підприємств.

Для продавців біопалива - для державних та комунальних підприємств, що виробляють тверде біопаливо: державних та комунальних лісгоспів, деревообробних підприємств, сільськогосподарських виробників.

Для покупців біопалива - для державних та комунальних підприємств, що закуповують біопаливо згідно із законом "Про публічні закупівлі", суб'єктів господарювання, що отримали "зелений" тариф, та суб'єктів, що отримали стимулюючий тариф на теплову енергію з альтернативних джерел енергії.

Виняток буде зроблено для суб'єктів, що використовуватимуть власні ресурси біомаси і не потребуватимуть її купівлі. Обов'язкова торгівля через електронну систему запроваджуватиметься поступово: від 20% загального річного обсягу виробництва чи споживання біопалива у 2019 році до 100% - у 2022 році.

Контроль за дотриманням встановлених обсягів обов'язкової торгівлі через електронну платформу здійснюватиме обраний уповноважений орган. Підприємства щорічно звітуватимуть йому про дотримання обов'язкових відсотків, а у разі порушення ними цих об'ємів притягуватимуться до відповідальності.

Для запровадження електронної торгівлі біопаливом необхідно докласти чимало зусиль: розробити та ухвалити законодавство, визначити уповноважений орган, провести тендер та обрати оператора системи. Однак такі зусилля варті того, щоб в Україні запрацював прозорий, ефективний та цивілізований ринок біопалива.

Співавтори: Олександр Домбровський, в. о. голови комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, Діана Корсакайте, керівник проекту "Муніципальна енергетична реформа", USAID, Георгій Гелетуха, голова правління Біоенергетичної асоціації України

]]>
http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/24/636278/
Трудова міграція: як Україні зробити зі зради перемогу http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/23/636268/ support@epravda.com.ua (Економічна правда) Колонки Mon, 23 Apr 2018 16:06:41 +0300 Коли чуємо "міграція", уява малює негативні образи: відсутність робочих місць, політичні та соціальні потрясіння, екологічні катастрофи.

Однак цей складний суспільний феномен можна і потрібно розглядати більш комплексно.

Міграція не тільки створює негативні наслідки для економіки країни-донора, але і при ефективних заходах міграційної політики може мати позитивні ефекти.

Які напрями розбудови політики у сфері міграції потрібно включити у нашу українську модель?

Ми у Центрі економічної стратегії у нашій новій аналітичній записці "Скільки українців поїхало за кордон і що з цим робити державі" підрахували, що одномоментно за межами країни може знаходитися близько 2,6-2,7 млн осіб.

Це означає, що українці їдуть за кордон на короткий термін, заробляють там кошти та повертаються додому.

На жаль, можна констатувати, що з 2009 року міграційний тренд посилюється.

Однак є і позитив: після 2014 року українці вдвічі рідше виїжджають з України безповоротно, тобто назавжди покидають країну.

Загалом у 2002-2017 роках сукупний чистий виїзд українців за межі України (тобто ті, хто поїхали та не повернулись) склав 6,3 млн осіб.

Оскільки переважна більшість трудових мігрантів з України їдуть до сусідніх країн, вони підтримують тісні зв’язки з Україною та матимуть змогу повернутися, якщо економічна ситуація в Україні покращуватиметься і будуть створені робочі місця з високою продуктивністю праці та відповідною оплатою.

Якщо правильно побудувати державну політику у цій сфері, можна збільшити позитивні ефекти міграції та створити передумови для того, щоб український ринок праці став привабливим для українських працівників.

Зрозуміло, що ефективність державної політики в сфері міграції залежить від ситуації в конкретній країні та структури міграційних потоків.

Вибір дизайну політики має базуватися на достовірній та актуальній інформації про міграційні процеси та їх наслідки. Важливою є також координація між різними відомствами та установами.

Для України можуть спрацювати такі рецепти.

По-перше, на якісно новий рівень має вийти збір інформації про міграцію.

Зараз для повноцінної оцінки міграції даних не вистачає - наявні показники неоднорідні, а початкова точка відліку про кількість наявного в країні населення відсутня. Востаннє перепис населення проводився у 2001 році.

По-друге, держава має працювати над збільшенням позитивних коротко- та довгострокових ефектів від міграції.

Потрібно знижувати бар’єри для короткострокової та маятникової міграції, а також підтримувати зв'язок з мігрантами, залучати їх до підприємництва.

Третє. Внутрішня міграція може стати рішенням для тих, хто розглядав можливість стати трудовим мігрантом, адже цілком реально працевлаштуватися у іншому регіоні країни.

Держава має поширювати інформацію про умови працевлаштування в різних регіонах та пропонувати у службі зайнятості безробітним працевлаштування у них.

Четверте. Держава має сприяти розвитку міжнародного співробітництва у сфері міграції, тобто проводити свідому політику залучення робочої сили з-за кордону, яку проводять сусідні країни ЄС.

Наприклад міграційна політика Польщі буде ставати дедалі активнішою і це потрібно враховувати.

І останнє - необхідно підвищувати ефективність державних видатків на соціальні потреби.

Потрібно переглянути соціальну політику таким чином, щоб стимулювати економічну активність населення та зменшувати кількість отримувачів соціальних допомог та субсидій, які отримують їх без належних підстав.

]]>
http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/23/636268/
Ефект кобри: боротьба із "сірим" імпортом веде до його пожвавлення http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/23/636208/ support@epravda.com.ua (Економічна правда) Колонки Mon, 23 Apr 2018 09:10:23 +0300 Минуло чотири місяці з дня набуття чинності законом про податкові обмеження на часте ввезення товарів з-за кордону.

Це та законодавча ініціатива, що спричинила протести "човників".

Тепер ввозити товар на суму до 500 євро і вагою до 50 кг можуть ті, хто був відсутній в Україні понад 24 год і в'їжджає в країну не частіше, ніж раз на 72 год.

При більш частому в'їзді без податків можна ввезти товари на суму до 50 євро.

Наміри законотворців були світлими - боротьба із "сірим" імпортом. Утім, чотири місяці дії закону показали: працівники митниці проблему не вирішили.

Громадська рада при головному управлінні ДФС Львівської області пропонує скасувати цю норму. Ми надіслали листи до Львівської облдержадміністрації та ради і після попередніх обговорень маємо підстави говорити про підтримку такого рішення. Також знаю, що його підтримують в кількох інших областях.

Існує економічне поняття "ефект кобри". Так кажуть, коли постанова, ухвалена для вирішення проблеми, погіршує ситуацію. Цей термін виник в Індії: аби позбутися отруйних змій, губернатор призначив нагороду за кожну здану голову змії.

Спершу кількість змій швидко скоротилася. Однак потім індійці почали розводити кобр, щоб отримувати премію. Зрештою, коли премії за вбиті кобри були скасовані, виявилося, що кількість отруйних тварин не тільки не зменшилася, а навіть зросла.

Приблизно так сталося і з нормою "24 години".

З 2012 року на митницях діяла схема, згідно з якою товар комерційної партії дробився на невеликі партії вартістю по 500 євро кожна - норма неоподатковуваного імпорту для фізичної особи, а потім за допомогою фізосіб-"човників" на бусах перевозився через кордон без сплати податку та мита.

Держава недоотримувала мільярди гривень, тож наприкінці 2017 року Верховна Рада ухвалила правки до Митного кодексу, обмеживши ввезення малих партій.

"Човники" протестували, але швидко пристосувалися та домовилися з митниками.

Відтак "сірий" імпорт як ввозили, так і ввозять, але тепер за проїзд "човника" необхідно заплатити митнику 400 грн. Підприємці, які ввозять "сірий" імпорт, зіткнулися з додатковими витратами і підвищили ціни на ввезені товари.

Черг на митницях не стало менше, а постраждали львів'яни, які, поїхавши до Польщі за покупками, мусять там ночувати, аби виконати норму "24 години". Вважаю, що її необхідно скасувати, але як тоді боротися із "сірим" імпортом?

По-перше - інтегрувати бази даних ДФС та Державної прикордонної служби. Ця база дає змогу контролювати "човників" та облікувати переміщення громадян.

По-друге - автоматизувати та впорядкувати роботу працівників митниці. Зараз інформацію у базу даних прикордонники вносять автоматично з використанням зчитувачів паспортів, а митники - вручну. Це сповільнює роботу митниці.

Уже рік триває експеримент у пункті пропуску "Нові Яриловичі - Нова Гута", який дозволяє уникати дублювання при внесенні інформації прикордонниками і митниками. Час поширити експеримент на інші митні перетини.

Крім того, українські митники повинні самі брати і приносити людям паспорти, як у Польщі. Коли це роблять ті, хто перетинає кордон, створюється хаос.

По-третє - збільшувати кількість пунктів пропуску. За оцінками фахівців, при сучасному рівні товарообігу пропускні пункти повинні бути через кожні 25 км кордону. Потрібні чималі кошти, але закордонні партнери готові допомогти.

На жаль, маємо негативний досвід співпраці ДФС та Євросоюзу. У ЄС закрили проект з фінансування реконструкції прикордонних пунктів пропуску. Там скаржилися, що гроші виділяються, а результати відсутні.

Є плани щодо зведення пунктів пропуску у 2018 році, що допоможе розвантажити існуючі. Сподіваюся, ці домовленості будуть результативними.

]]>
http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/23/636208/
Нова книга. Що треба знати про "Ігри на справедливість" від Річарда Талера http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/20/636216/ support@epravda.com.ua (Економічна правда) Колонки Fri, 20 Apr 2018 16:30:20 +0300 Уривок з книги Річарда Талера. Переклад: видавництво "Наш формат".

Про книгу: За класичною економічною теорією, люди діють раціонально. Та й самі ми схильні думати, що ухвалюємо рішення з максимальною вигодою для себе. Однак нашим вибором часто керують емоції, і Річард Талер на основі численних досліджень та прикладів із життя переконає вас у цьому.

Яких помилок ми як споживачі припускаємося щодня? За яких обставин ми більше схильні до ризику та як ефективно заощаджувати кошти?

Про розумні капіталовкладення, гіпотезу ефективного ринку, фреймінг, про наші упередження та самоконтроль він розповідає не лише зрозуміло та цікаво, а й навіть із гумором.

"Існує клас ігор, у яких порушується питання про те, чи люди цілком егоїстичні створіння (принаймні коли мають справу з незнайомцями). Це ігри на співпрацю.

Класичною грою цього типу є добре відома "Дилема в'язня". У першій версії цієї гри є два в'язні, заарештовані за вчинення злочину, яких тримають і допитують ізольовано один від одного.

У кожного з них є вибір: вони можуть свідчити або зберігати мовчання. Якщо обидва мовчать, поліція може засудити їх до ув'язнення лише на один рік за незначне порушення.

Якщо обидва свідчать, кожен з них отримує по п'ять років в'язниці.

Але якщо один свідчить, а другий мовчить, то того, хто дає свідчення, випускають із в'язниці, а інший відбуває десятирічний строк.

У більш узагальненому варіанті цієї гри, не прив'язаному до історії про в'язня, є дві стратегії: співпрацювати (мовчати) або зрадити (свідчити).

За прогнозами теорії ігор обидва гравці зрадять, оскільки, незалежно від того, що зробить інший гравець, такі дії відповідають корисливим інтересам кожного гравця.

Проте коли ця гра розігрується в лабораторії, 40-50% гравців співпрацюють.

Це означає, що близько половини гравців або не розуміють логіки гри, або відчувають, що співпрацювати - це саме те, що було би правильним, або, можливо, і те і те одночасно. В основі "Дилеми в'язня" глибока історія, але більшість із нас не дуже часто заарештовують.

Як ця гра стосується звичайного життя?

Розгляньмо схожу гру із назвою "Суспільне благо". Щоб зрозуміти зміст цієї гри, повернімося до видатного Пола Самуельсона, який формалізував концепцію суспільного блага у статті на три сторінки, опублікованій 1954 року. Він не любить переливати з пустого в порожнє.

Суспільним вважається благо, яке кожен може споживати, не призводячи до зменшення його споживання кимось іншим, а недопущення когось до його споживання є неможливим.

Феєрверк - це класичний приклад. Самуельсон довів, що ринкова економіка пропонуватиме недостатньо суспільних благ, бо ні в кого не виникатиме стимулу платити за них велику суму, позаяк їх можна споживати безкоштовно.

Протягом багатьох років після виходу статті Самуельсона економісти припускали, що проблема суспільних благ не може бути вирішена, якщо не втрутиться держава і не забезпечить таке благо, використовуючи податки, щоб примусити всіх оплатити свою частку.

Звичайно, якщо ми роззирнемося навкруги, то побачимо приклади, які постійно суперечать такому результату. Хтось жертвує на благодійність і прибирає в наметових таборах, і просто диво, що принаймні в Америці більшість власників собак у містах тепер носять із собою поліетиленовий пакетик, коли виводять свого собаку на прогулянку, щоб прибрати після нього. Хоча є закони, які начебто забезпечують дотримання цієї норми, примус застосовують рідко.

Інакше кажучи, деякі люди співпрацюють, навіть якщо це не входить до сфери їхніх власних інтересів.

Економісти, психологи і соціологи - усі вивчали цю проблему, використовуючи варіації простої гри.

Припустімо, що в лабораторію запросили десятеро незнайомців і кожному дали по п'ять однодоларових купюр. Кожен суб'єкт може вирішити, скільки доларових купюр він бажає (якщо взагалі бажає) внести в "суспільне благо", анонімно поклавши ці гроші в порожній конверт.

Правила гри полягають у тому, що загальна сума внесків у суспільне благо, які лежали в конверті, подвоювалася, а потім гроші розділялися порівну між усіма гравцями.

Раціонально-егоїстичною стратегією у грі "Суспільне благо" було б не вносити нічого. Припустімо, Брендан вирішує покласти в конверт один долар. Цей долар експериментатор подвоює до двох доларів, а потім ділить між усіма гравцями, отож частка Брендана від його внеску становить 20 центів.

Отже, з кожного долара, який він вносить, Брендан втрачатиме 80 центів. Звичайно, інші суб'єкти радіють з анонімного внеску Брендана, оскільки кожен з них також отримає 20 центів, але вони не будуть вдячні йому особисто, тому що його вклад був анонімним.

За логікою Самуельсона, економічна теорія прогнозує, що не буде зроблено жодного внеску.

Зверніть увагу, що, виявивши так егоїстичну раціональність, група зрештою отримує половину тих грошей, які вона могла б мати. Тобто якби кожен вніс усю свою частку (5 доларів), ця сума подвоїлася б і кожен пішов би додому з 10 доларами.

Видатний економіст і філософ Амартія Сен, як відомо, називав людей, які ніколи нічого не вносять у цій грі, раціональними дурнями за те, що вони сліпо керуються лише особистим матеріальним інтересом: "Людина, яка діє лише за економічними принципами, насправді близька до соціального виродка. Економічна теорія була занадто зайнятою вивченням цього раціонального дурня".

Як і в "Дилемі в'язня", стандартний економічний прогноз, що у грі "Суспільне благо" ніхто не співпрацюватиме, виявляється хибним. Переважно люди вносять близько половини своєї частки в суспільне благо.

Тобто існує проблема - суспільні блага не постачаються в такій великій кількості, як хотіли б люди, якби вони якимось чином домовилися про те, що співпрацюватимуть, - але нестача вдвічі менша, ніж це прогнозує раціональна егоїстична модель з однією важливою умовою.

Коли у грі брали участь аспіранти-економісти, показник внеску був усього 20%, що спонукало соціологів Джеральда Марвелла і Рут Еймс до написання статті за назвою "Економісти - "халявники": можливо, хтось іще?".

Дотепний економіст міг би відповісти на запитання, яке поставили Марвелл та Еймс у назві, вказавши на "досвідчених гравців".

В експериментах із суспільним благом стабільно простежувався такий результат: коли група суб'єктів повторно бере участь у грі, показник співпраці неухильно падає - від звичайних 50% до майже нуля.

Коли такий результат виявили вперше, деякі економісти твердили, що початкові високі показники співпраці були спричинені певною дезорієнтацією суб'єктів, а при повторному проведенні ігор вони дізнавалися, що раціональна егоїстична стратегія була правильна.

У 1999 році економіст-експериментатор Джеймс Андреоні перевірив цю інтерпретацію, вдавшись до блискучих хитрощів. Після того як група з п'яти суб'єктів зіграла оголошені десять раундів цієї гри і стало помітним зменшення показника співпраці, суб'єктам казали, що вони зіграють ще десять раундів з тими самими гравцями.

І як ви вважаєте, що сталося? Якби люди дізналися, що бути егоїстичними розумно, то показник співпраці залишався б низьким після початку нової гри, але цього не відбулося.

Натомість у першому раунді нової гри показники співпраці підскочили до того рівня, який був у першому раунді початкового експерименту. Тож повторна участь у грі "Суспільне благо" не вчить людей бути покидьками; вона радше спрямовує їх до думки, що вони грають із (кількома) покидьками, а грати роль простака ніхто не хоче.

Подальші дослідження Ернста Фера і його колег засвідчили, що за висновком Андреоні більшу частину людей можна класифікувати як умовних співпрацівників, а це означає, що вони готові до співпраці, якщо достатня кількість інших людей також до цього схиляються.

На початку цих ігор люди готові надати іншим гравцям кредит довіри, але якщо показники співпраці низькі, ці умовні співпрацівники перетворюються на "халявників".

Проте співпраця може зберігатися навіть у повторних іграх, якщо гравці отримують можливість покарати тих, хто не співпрацював… Це бажання покарати дисциплінує потенційних "халявників" і зберігає достатній показник співпраці стабільним".

Річард Талер - професор економіки та поведінкових наук Чиказького університету. Науковий співробітник Національного бюро економічних досліджень. Лауреат Нобелівської премії з економіки (2017) за ґрунтовний внесок у дослідження економічної поведінки та психології покупців.

Був одним із радників Барака Обами. Автор економічних колонок для New York Times, а також п'яти книжок, зокрема "Поштовх. Як допомогти людям зробити правильний вибір" ("Наш формат", 2017).

]]>
http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/20/636216/
Як стати мільярдером в епоху ідеального капіталізму http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/20/636188/ support@epravda.com.ua (Економічна правда) Колонки Fri, 20 Apr 2018 07:51:14 +0300 О концепции идеального капитализма (perfect capitalism) я узнал от Митио Каку, без преувеличения - Эйнштейна нашего времени, визионера, физика и популяризатора науки, автора одной из современных теорий происхождения Вселенной.

Согласно концепции доктора Каку, идеальный капитализм - это когда информация о любом товаре и его оптимальной цене доступна любому пользователю сети, а с помощью вездесущих цифровых технологий покупатель за секунду находит во всем мире нужный ему товар от самого производителя и лучшую цену его доставки.

При этом информация о себестоимости и цене товара на каждом этапе производства/доставки доступна покупателю.

Мне кажется, что такая концепция сродни теории идеального коммунизма.

Во-первых, получая достоверную информацию о том, сколько и кто заработает на моей покупке, я необязательно от нее откажусь (разве что буду немного огорчен).

Например, вопрос заработка посредников меня будет заботить в последнюю очередь, когда я будут выбирать дорогой подарок для красивой девушки.

Во-вторых, в экономике существует концепция "экономической прибыли", включаемой в любую "наценку", этот компонент вряд ли будет доступен для компьютерного интеллекта.

В-третьих, я не очень верю в общедоступность полной финансовой информации о любом товаре или услуге - и здесь скорее вина не компьютеров, а людей.

Например, попробуйте "нагуглить" более-менее сложное понятие, чтобы понять, что оно значит, и вы увидите, сколько разных, иногда даже противоположных мнений по его определению гуляет по сети.

Что уже говорить о таких меркантильных делах, как цены и себестоимость.

Последнее наводит меня на мысль, что "лучшие цены и условия доставки" могут существовать, но такая информационная услуга будет стоить очень дорого.

То есть вполне возможно, что "идеальный капитализм" будет доступен для ограниченного круга "идеальных капиталистов".

Так что же нужно, чтоб стать миллиардером в новом мире? Вот "рецепт" от Доктора Каку:

1) Найти свою нишу или отрасль;

2) Убрать посредников;

3) Найти узкие места, неэффективности, и автоматизировать их с помощью современных цифровых технологий;

4) Собственно, стать миллиардером.

Неплохое руководство к действию, и по такой модели действительно шли многие современные миллиардеры (тут можно вспомнить опыт PayPal, Facebook, Twitter, Amazon).

Но не все так просто в этом рецепте, так как зачастую он не очень подходит нашему архаическому устройству мира. Например, тот же PayPal так и не смог легализоваться в Украине.

Если же говорить об Украине, то единственным миллиардерами, следовавшим этому рецепту, у нас стали… бывшие собственники Приватбанка.

В своей выбранной нише они упразднили посредников: для своих проектов они не прибегали к посредническим услугам банков, у которых они могли бы привлекать кредиты, а сами стали посредниками.

Все это дело они максимально автоматизировали, используя передовые технологии.

И наконец, попали в списки Forbes как миллиардеры, оставаясь в этих списках и сейчас, хотя их идея явно не нашла понимания у наших банковских регуляторов.

Возможно, наша регуляторная среда не была готова к новым концепциям, а может, наши бизнесмены слишком увлеклись цифровыми технологиями, забыв о выполнении быстро меняющихся пруденциальных норм на рынке

И как не поговорить о криптовалюте - многие надеются разбогатеть на этом.

Далекий от мира финансов Доктор Каку считает биткойн просто азартной игрой и пустой тратой времени. Инструментом, не имеющим под собой никакой фундаментальной стоимости.

Инструментом, цену которого подкрепляет лишь спрос и алчность.

Я только добавлю, что это - новомодный аккумулятор жадности, на котором, как и на разного рода МММах, мало кому удастся заработать.

Впрочем, в однозначном выигрыше от распространения биткойна останутся производители и продавцы видеокарт, а также производители и поставщики электроэнергии.

А негодование профессора физики можно понять: если бы все эти миллионы компьютеров вместо расшифровки очередного кода биткойна были заняты помощью в важных научных вычислениях, то и очередной технологический прорыв у нас бы наступил гораздо раньше.

Кто знает, может майнеры биткойнов и есть луддитами наших дней, роль которых - просто задержать прогресс на несколько лет.

]]>
http://www.epravda.com.ua/columns/2018/04/20/636188/